У селах живе понад 15 мільйонів громадян України – майже третина населення держави. Половина з них –працюючі люди, чверть – діти. Такі дані державного комітету статистики.
Живуть селяни в умовах суворого дефіциту матеріальних та соціальних благ: левова частка державного бюджету залишається в містах, села отримують – аж ніяк не третину від нього. А спроби змінити баланс наштовхуються на мовчазний спротив у Верховній Раді, говорить народний депутат Іван Заєць. Він зазначає, що законопроекти на підтримку села не ухвалюються, бо в сіл, на відміну від міст, немає потужного лобі.
Зберегти соціальну сферу, розширити права громади
Василь Доценко 5 років тому закінчив університет і повернувся до рідного села Гаївка Кіровоградської області, щоб здійснити свою мрію – стати вчителем. Але обласна влада збиралася закрити школу, мовляв, у ній мало учнів! Селяни під проводом Василя відстояли школу, і навіть домоглися, аби вона стала 11-річною. Відтоді кількість учнів у ній подвоїлася, а тим часом населення Гаївки збільшилося на третину! Мешканці довколишніх сіл радо переїжджають сюди – ближче до школи! На думку Василя Доценка, селяни вирішують свої проблеми самотужки, бо держава їх просто не розуміє.
«Більшість розмов зводиться до того, що село – це буряки, м’ясо, центнери з гектара. Село – це передусім люди, громада. Кілька років тому у сільських громад забрали більшість їхніх прав. Раніше секретар сільради міг оформлювати спадок, у багатьох селах були каси «Ощадбанку», було більше дільничних міліціонерів, лікарень та шкіл. Зараз всього цього немає, і молода людина в селі не може знайти роботу, відповідну до своїх амбіцій», – зазначає сільський житель.
Василь Доценко та його односельці мають власне бачення сільської реформи: достатньо повернути сільській громаді право оформлювати власність та підприємців, залишити у селі 70% податків, а молоді родини взагалі звільнити від оподаткування. А головне – створити людські умови життя на селі. Погоджується з цим і етнолог, академік НАН України Ганна Скрипник.
«Селянин почувається скривдженим, – обурюється вона. –Ліквідовані медичні пункти, там, де вони залишалися. Чудова програма «Шкільний автобус» – не діє. Якщо дитина ходить по 11 кілометрів до школи, які знання вона отримає? Чи буде вона конкурентноздатною при вступі до вищих навчальних закладів? Тим часом очільники держави постійно забувають, що третина громадян України позбавлені прав і свобод, гарантованих Конституцією!»
Порятунок – єдина державна стратегія
Як поліпшити умови життя селянина? Ідей – безліч. Екс-міністр аграрної політики Олександр Баранівський вважає, що село вийде з кризи, коли буде створено цивілізований ринок оренди та продажу землі.
«Має бути законодавча база, яка б захистила і того, хто продає землю, і того, хто хоче її купити», – каже він.
А народний депутат Іван Заєць зазначає що село врятують фермерські господарства. «При фермерському шляху розвитку прибутки від землі та сама земля зосередяться в руках українців. Півтора мільйона фермерів в Україні має бути!», – наголошує депутат.
Академік Костянтин Ситник закликає лобіювати економічні інтереси села. «Із завтрашнього дня, – каже він, – треба негайно припинити поставку в Україну імпортного м’яса!»
Заступник міністра регіонального розвитку Анатолій Ткачук вважає, що село врятують ... дороги! «Оптимізувавши дороги, можна оптимізувати всю бюджетну інфраструктуру села і підтримати те, що може розвиватися», – зазначає чиновник.
Але головне для порятунку села – єдина державна стратегія, з цим погоджуються всі фахівці. Бо поки головним пріоритетом є битва за владу – сільське населення України скорочується зі швидкістю 150-200 тисяч осіб на рік. Якщо зволікати й далі – рятувати скоро буде нікого.
(Кіровоград – Київ – Прага)
Живуть селяни в умовах суворого дефіциту матеріальних та соціальних благ: левова частка державного бюджету залишається в містах, села отримують – аж ніяк не третину від нього. А спроби змінити баланс наштовхуються на мовчазний спротив у Верховній Раді, говорить народний депутат Іван Заєць. Він зазначає, що законопроекти на підтримку села не ухвалюються, бо в сіл, на відміну від міст, немає потужного лобі.
Зберегти соціальну сферу, розширити права громади
Василь Доценко 5 років тому закінчив університет і повернувся до рідного села Гаївка Кіровоградської області, щоб здійснити свою мрію – стати вчителем. Але обласна влада збиралася закрити школу, мовляв, у ній мало учнів! Селяни під проводом Василя відстояли школу, і навіть домоглися, аби вона стала 11-річною. Відтоді кількість учнів у ній подвоїлася, а тим часом населення Гаївки збільшилося на третину! Мешканці довколишніх сіл радо переїжджають сюди – ближче до школи! На думку Василя Доценка, селяни вирішують свої проблеми самотужки, бо держава їх просто не розуміє.
«Більшість розмов зводиться до того, що село – це буряки, м’ясо, центнери з гектара. Село – це передусім люди, громада. Кілька років тому у сільських громад забрали більшість їхніх прав. Раніше секретар сільради міг оформлювати спадок, у багатьох селах були каси «Ощадбанку», було більше дільничних міліціонерів, лікарень та шкіл. Зараз всього цього немає, і молода людина в селі не може знайти роботу, відповідну до своїх амбіцій», – зазначає сільський житель.
Василь Доценко та його односельці мають власне бачення сільської реформи: достатньо повернути сільській громаді право оформлювати власність та підприємців, залишити у селі 70% податків, а молоді родини взагалі звільнити від оподаткування. А головне – створити людські умови життя на селі. Погоджується з цим і етнолог, академік НАН України Ганна Скрипник.
«Селянин почувається скривдженим, – обурюється вона. –Ліквідовані медичні пункти, там, де вони залишалися. Чудова програма «Шкільний автобус» – не діє. Якщо дитина ходить по 11 кілометрів до школи, які знання вона отримає? Чи буде вона конкурентноздатною при вступі до вищих навчальних закладів? Тим часом очільники держави постійно забувають, що третина громадян України позбавлені прав і свобод, гарантованих Конституцією!»
Порятунок – єдина державна стратегія
Як поліпшити умови життя селянина? Ідей – безліч. Екс-міністр аграрної політики Олександр Баранівський вважає, що село вийде з кризи, коли буде створено цивілізований ринок оренди та продажу землі.
«Має бути законодавча база, яка б захистила і того, хто продає землю, і того, хто хоче її купити», – каже він.
А народний депутат Іван Заєць зазначає що село врятують фермерські господарства. «При фермерському шляху розвитку прибутки від землі та сама земля зосередяться в руках українців. Півтора мільйона фермерів в Україні має бути!», – наголошує депутат.
Академік Костянтин Ситник закликає лобіювати економічні інтереси села. «Із завтрашнього дня, – каже він, – треба негайно припинити поставку в Україну імпортного м’яса!»
Заступник міністра регіонального розвитку Анатолій Ткачук вважає, що село врятують ... дороги! «Оптимізувавши дороги, можна оптимізувати всю бюджетну інфраструктуру села і підтримати те, що може розвиватися», – зазначає чиновник.
Але головне для порятунку села – єдина державна стратегія, з цим погоджуються всі фахівці. Бо поки головним пріоритетом є битва за владу – сільське населення України скорочується зі швидкістю 150-200 тисяч осіб на рік. Якщо зволікати й далі – рятувати скоро буде нікого.
(Кіровоград – Київ – Прага)
